Інтерв’ю з niagAra: “Пороху і запалу в нас ще надзвичайно багато!”

Сьогодні мова піде про легендарний гурт niagAra, який був створений у Львові у 2000 році. Колектив 4 рази був учасником фестивалю “Тарас Бульба”. У 2005 році вийшов промо-альбом “Я С. А.М. О.Т. А.”, до складу якого увійшли 16 динамічнних треків, а вже через 3 роки з’явився другий промо-альбом “Добра…”. У ньому вокал Вікторії Папи змінюється від істеричного крику до напівчутного шепоту. З 2011 по 2015 роки гурт призупинив діяльність через вагітність Вікторії, яка є потужним і водночас чуттєвим голосом команди. Зараз niagAra готує для шанувальників новий музично-смачний повноформатний альбом. Тому пропонуємо вам ближче познайомитись із легендами українського року!

Фото Марины Чупис.

Якось гітарист Олексій Шатаєв сказав: “Замислювалася група як комерційний проект”, чи змінились Ваші погляди з-приводу цього?

Так. Категорично! Практично одразу після того, як ми відіграли перших пару концертів з більш-менш попсовою програмою. Нас не “перло”, це все було таке собі “пластмасове”, принаймні для нас. А потім був візит до одного українського продюсера і він озвучив розцінки на промоушн і що треба грати для того, аби стати популярними. Після цього ми з комерційними цілями в музиці зав’язали, оскільки це йшло всупереч нашому, на той момент, можливо трохи такому авангардно-молодіжному світогляду.  Ми вирішили ще тоді, що музику ми для себе залишимо, як улюблену справу, в якій вся наша душа, а не роботою. А гроші будемо заробляти іншими нашими вміннями та навичками. Так і сталося. І сьогодні ми сміливо можемо сказати, що жодного разу про це не пошкодували. Найголовніше те, що залишилися чесними перед самими собою!

Фото Марины Чупис.

В одному із інтерв’ю Ви говорили, що спочатку хотіли грати у стилі поп, але зрештою зупинились на рок-музиці. Що вплинуло на Ваш вибір? Як можете охарактеризувати своє звучання на сьогоднішній день?

Це, мабуть, в додаток до першого питання. Ми рокери! А поп думали грати, бо тим гроші планували заробляти, але наша совість виявилася сильнішою за меркантильні цілі. Стосовно нашої музичної дороги, то ми так плавно заходили в відносний “тяжеляк”, потім було щось на межі з металом та гроульним жіночим вокалом, потім досить довга перерва (сім’я, декрети), а зараз повернулися з трохи легшою програмою (але це все відносно) без екстремальних криків, гроулів, натомість, енергетику не втратили. Ми як на репетиції граємо, то мурахи ловимо регулярно. Якщо провести таку собі генеральну лінію впродовж всієї нашої творчості, то в нас завжди є динаміка і дуже сильна мелодика. Ми можемо експериментувати (наприклад пісня “Крила” чи “Трохи інші”), але в цьому ми собі ніколи не зраджуємо. Ми навіть нещодавно спробували окреслити, а що ж ми граємо? То прийшли до терміну ЛЕД-музика.  Лірико-Емоційно-Динамічна музика.

Ви декілька разів ставали переможцями та лауреатами “Тарас Бульба”. Які враження та спогади залишились після фестивалю?

Хо-хо ! Тарас Бульба – то такий собі музичних хаб раніше був. Чи не єдиний акселератор андеграунд-гуртів в Україні станом на той час. Там ми отримали надзвичайно багато крутих знайомств з музикантами і не тільки, з якими відносини підтримуємо й донині. Це величезний досвід роботи на сцені. В нас, правда, різні там заїзди були (згадуючи, посміхаємося). Одного разу нас дискваліфікували за неадекватну (назвемо її так) поведінку.  Насправді було за що. То ж для нас “Тарас Бульба” – трохи більше, ніж просто фест. Там добрячий шмат нашого життя і великої кількості незабутніх емоцій! Такі емоції за гроші не купиш, то точно!

Фото Марины Чупис.

Як Ви гадаєте, у чому Ваш особистий секрет успіху? Адже шанувальників у гурту досить багато

Успіху? Якщо чесно, то ми щось цього успіху не відчуваємо.  Ми думаємо, що насправді наші шанувальники – це люди +/- нашого віку, які просто ще нас пам’ятають, бо “живяком” ми таки граємо на дуже класному рівні. А записів старого матеріалу ми так нормальних і не зробили – це шкода… Сприймали це не як роботу, все було в кайф, легковажили тим, якщо чесно. В тому “прокол” дуже серйозний. Тільки зараз, після затяжної паузи, почали писати вже більш-менш якісно, та й мультяшний кліп зробили. Можна ось тут глянути . До речі, на ФБ за тиждень його подивилися понад 40 тис разів, а в Ютубі лише 3 тис дотепер. Так от, через ті наші “проколи” і дуже серйозну паузу, нас нове покоління не те, що не пам’ятає, а навіть і не знає. Тому, насправді, наше відчуття, що шанувальників не так і багато. Для фестів ми не дуже цікаві, бо не часто даємо про себе знати. Цільова аудиторія – це 16-25 років, а це власне ті люди, які про нас ніц не знають, щоразу відкривають собі “нову” групу, це тішить страшенно, коли читаєш про себе в мережах: ” О, класну групєцку нарив… виявляється вони грають з 2000 року”. Тому ми собі потихеньку займаємося нашою улюбленою справою, якій ніколи не зраджуємо, створюємо та пишемо пісні і реально дивимося на речі. Але пороху і запалу в нас ще надзвичайно багато, то факт!

Фото Марины Чупис.

Чи існують у гурті певні традиції або звичаї? Які курйозні випадки траплялись на концертах?

Наш гурт, то не просто гурт, то вже набагато більше, ніж гурт. Ми друзі, які вже стали сім’єю. До речі, як в переносному, так і в прямому значенні цього слова. Виглядає на те, що ми десь будемо разом (не обов’язково в гурті) до самої смерті. Таке враження, що ми дихаємо один одним. Таке не часто в інших гуртах зустрінеш. Мабуть, це одна з причин, чому ми знову зібралися. Особливі і специфічні жарти в чаті або на репетиції – наша спільна душа, атмосфера, в яку не кожен зайде, то капець. Капець, без якого жити просто було б сумно. А нещодавно ми переглядали старі-старі фото і відео, в тому числі і з “Тараса Бульби”. На паблік ми їх нікому не покажемо. То з серії: є що згадати – нема що людям показати. Словом, курйозів багато, за один з таких нас дискваліфікували з “Тараса Бульби”.

Фото Марины Чупис.

У восени 2015 року Ви анонсували про підготовку нового альбому. Чим наразі займається гурт? Чи можна очікувати на нову платівку?

В тому 2015 році нас так життя закрутило, добре що всі живі та здорові полишалися, тому були певні об’єктивні причини, чому того альбому нема. Життя – дуже непередбачувана штука. Ми то вже не на словах знаємо. А зараз в нас вже є матеріалу на повноцінний альбом, але пишемо все одиничними треками, синглами. Ми ж всі дуже дорослі, працюючі і серйозні (ну, на роботі тільки) люди. Відповідно на музику виділяється неробочий час. То ж і темп в нас не дуже вражаючий. Мабуть, коли це все понаписуємо, той складемо в альбом. По датах якісь прогнози не наважимося тепер робити. Зрештою і дедлайнів нема. Ми ж на тому бізнес не робимо. Тішимо треками людей – це неймовірний сатисфекшин. Нас на концерти закликають у різні місця, а ми все не маємо часу…

Фото Марины Чупис.

Якби ви знімали фільм про власний гурт, то яку б назву він мав та якого жанру був би?

Так десь то було б щось в стилі Гая Річі “Snatch”. Повна котовасія.
З другого боку, можна щось було б зняти дуже мотивуюче про те, чого в житті треба хлепнути, аби досягти якогось успіху. І ми зараз не про музичний успіх (ми вважаємо, що в нас його нема), а про життєвий. В кожного свій шлях, успішний по-своєму, сповнений харизмою і яскравими смужками і це круто.

Питання, які не стосуються творчості.

Яке місто порадите відвідати?

Місто в світі чи в Україні? Ми десь трохи були, а ще більше десь не були. Взагалі, можемо порадити подорожувати при можливості, бюджети тут не мають визначального значення. Колекціонуйте емоції, бо коли прийде фінал, а він у всіх один, вони будуть мати набагато більше ваги ніж матеріальне. Про це писало багато розумних людей і ми в своїх поглядах на їх стороні.

Фото Марины Чупис.

Яка книга вплинула на Вас найбільше?

Та на кожного мабуть різна. Віка більше любить художню літературу, гітарист вічно якусь менеджерську фігню читає. Але те, що на нас впливає однаково сильно, то безконечне переслідування шкільними, не зовсім адекватними, підручниками! У нас діти, ми живемо в сучасному світі, всі освічені люди, працюємо над собою і розвиваємось…

Чи маєте домашніх улюбленців і як їх звати?

В Пашки Карлоса, басиста нашого, кіт вдома є бомбєцький, Марвелом звати. То ж може й решта підтримають трендяк та й заведуть якихось Лукасів, Діснеїв. Взагалі тварин любимо дуже.

Фото Марины Чупис.

Як проводите вільний час?

Наш вільний час то і є наша музика. Ми всі працюємо, в кожного є сім’я. То ж з вільним часом найважче. Це дуже дорогий ресурс і ми знову не про гроші. Треба все ретельно планувати, бо інакше взагалі часу не залишиться. Ще трохи на спорт стараємося час лишати. Льолік, наприклад, згадав молодість і в баскетбол бігає. Є гарний жарт на цю тему, коли в молодого успішного яппі питають, як ви зберігаєте ворк-лайфбаланс: і сім’я, і робота і хоббі, і спорт, як ви все встигаєте? А він відповідає: “Знаєте, скажу вам чесно, я ніфіга не встигаю!”
То ж і ми, ніфіга не встигаємо.

І побажання читачам блогу фестивалю “Тарас Бульба” ))

Будьте зоровими, вільними, небайдужими та щасливими. Це прості слова, в яких дуже складний та глибокий зміст. Ну і звісно, слухайте НіагАру 😉
В нашої Віки є хештег в мережі #моямузиканестихне . І в цьому хештегу, мабуть весь змість її та нашого життя. Наша музика не стихне і ми бажаємо кожному з Вас, щоби Ваша музика не стихла !!!

Ваша Ніагара, далі буде …

Close Menu